Одноденний квест на озеро Синевир. Частина 1. Келечинське мінеральне джерело та Міжгір'я.

[line_o]

Подорожі навчають більше, ніж будь-що інше.
Іноді один день, проведений в інших місцях,
дає більше, ніж десять років життя вдома.
Анатоль Франс

З таких мудрих рядків почалася моя подорож на озеро Синевир. Подумаєте, який розумний Валєра, знає такі глибоко-філософскі штуки, а ні. Трішки вас розчарую.
Вперше їх прочитав і не без допомоги компанії «Час на мандри» — у них така прикольна фішка, усі подорожуючі мають номери місць в автобусі
і на кожному місці лежить невеличкий клаптик паперу з номером місця і на кожному з них є написані такі кльові речі (в кожного свої). За це окремий респект.


На фото наш гід по туру Оля, молода, цікава та енергійна, і що тут грішити, та доволі симпатична. Скучно нам не було, за це дуже вдячні.  Автор фото anderver.


Виїхали зі Львова рано.

Подорожуючі з вікон автобуса ловили на ходу вдалі гірські пейзажі. Це дійство продовжувалося фактично до приїзду на Синевир.
Вже опісля, ближче вечора, хтось просто дрімав, а хтось переглядав, що за день наклацав:



Поки ми насолоджувалися неймовірними пейзажами, хтось плідно працював на землі:



Перша зупинка була в кафе «Окей», що входить до однойменного готельного комплексу. Ось такі краєвиди у них на веранді, лише з такими краєвидами потрібно снідати і пити кавцю, подумав я:


Кава у них смачна, ароматна та недорога (10грн.). Так як я лише вночі вечеряв, то заодно вирішив добре поснідати.
Скажу відразу, що кухня дуже смачна і вибрати є з чого, ну і ціни лояльні. Але є одне но, усім хто буде там їсти будьте дуже пильни, бо в їжі трапляються «сюрпризи» світло-рудого відтінку. Тепер шкодую, що не зазнимкував факт. Просто anderver так смачно ласував своїм сніданком, що не хотілося, щоб він його повернув назад. Навряд чи я ще коли небудь захочу там поїсти. Це зальот.


Наступною зупинкою нашого маршруту було мінеральне джерело в с. Келечин:



Мінералочка смачна і з бульбашками, і корисна відповідно. Дуже сподобався рудий слід, який лишає по собі джерело. Я собі одну плящину взяв на Волинь буду оздоровлюватися:



Набирачі мінералки лишають після себе артефакти. Коли усі напилися та набрали води, поїхали далі. Наступна зупинка Міжгір'я:



По дорозі колорит закарпатських хатинок розбавляє сучасна архітектура. Автор певно не раз, біля рудого джерела зупинявся :)



Міжгір'я. Канатно-крісельна дорога на гору Маковиця. Ось туди ми маємо піднятися:



Вперше в житті бачу підйомник і вперше буду на ньому підійматися:



Взимку тут певно шикарно:



Звір у сплячці, чекає зими та снігу:



Чим вище підіймаєшся на підйомнику, тим все шикарніші відкриваються краєвиди:






Сніжок лежить:



Річка Ріка виглядає неймовірно:






Ну як на такому фоні не лупанути селфі. Місце для пленерів ідеальне:



Канатно-крісельна доріжка мені сподобалася:



Кращий вид на Міжгір'я розкривається вже на спускові з гори. І з хлопцями помітили, що вирубка лісу в цих краях теж критична:



Привал в нас був у закладі під назвою «Трембіта». Зовні заклад весь такий аля, як мій кум каже, под украінскій (наголос на а) стіль. Подвурко симатичне. А от в середині, пішла боротьба стилів. Якщо власник закладу коли це читатиме, познімайте на хуй ті гламурні картини зі стін і штори з помпонами — це не ваше. Гадаю в Закарпатській культурі є чим здивувати туристів і відвідувачів:


Щодо обідання. Як вже писав forko музика та їжа в закладі бажають кращого. Тому дивуйте відвідувачів автентичною їжею та музикою, а то крутите москальку попсу і кормите їжею, як в середньостатистичній столовці Луцька. А зупка грибна і справді гуд.

Не отримавши повних емоцій від перебування в Міжгір'ї, було вирішено зробити ще одну незаплановану зупинку в місцевій пивоварні. Ідея себе оправдала. Пивко норм, рекомендую. Цей пункт варто пропонувати подорожуючим, як варіант пообідати :)

На пивоварню!


Далі нас чекав Синевир.